145 років від дня народження Трохима Романченка

Народився письменник 1880 р. у м. Полтава в родині робітника-гравера друкарні Миколи Федоровича Романченка. Від матері, Лисавети Логвинівни Грищенко, селянки з с. Духового Полтавського повіту, перейняв любов до української пісні, рідного краю. Вчився у полтавській школі, але не закінчив її. Пізніше освіту здобував самотужки. У 1893 р. через матеріальну скруту сім’я Романченків переїхала до Катеринослава (тепер м. Дніпро), де 13-річний Трохим тяжко та виснажливо працював складачем у місцевій друкарні. Важку працю тамтешніх робітників відобразив у вірші «Газетний наборщик». Власне, Трохим Романченко рано виявив схильність до літературної творчості. Перші поетичні твори написав у 16 років, спочатку російською мовою, а згодом, прочитавши «Кобзаря» Т. Шевченка, писав винятково українською. В альманасі «Перша ластівка» (1905), упорядкованому М. Чернявським, надрукував свої перші вірші. У статті «Моє слово…» сам письменник згадував: «…Вийшовши на літературну ниву в 1898 р. в часи лихоліття, коли «від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить» і опріч «Киевской старины», де друкувалась тільки белетристика, нічого на Україні не виходило і друкувати свої твори було ніде, за винятком альманахів, в які, звичайно, містились твори тільки видатних письменників, …не піджидаючи, коли «завзятих більше буде», …писав собі вірші, поширюючи їх в зшитках аж до 1915 року, коли почала виходити українська преса. З 1905 р. я почав друкувати свої твори, умістивши в збірнику «Перша ластівка» декілька віршів, а потім друкував їх в «Рідному краю», першому журналу після «Хлібороба» за підписом «робітник такий-то» і в других журналах. За одну віршу «Борцеві» в 1907 р. конфіскували журнал «Рідний край» в Полтаві і потім згодом заборонили його зовсім видавати в тім місці. Суворі цензурні умови того часу не давали змоги друкувати всього того, що я писав і багато віршів залишились через те не друкованими, а коли прийшла жовтнева революція, то ці твори уже не підходили до нового змісту життя. Дякуючи цьому, а також своїй літературній скромності, я зостався і досі мало кому відомим, не дивлячись на те, що літературній моїй діяльності минуло 20 років».

Ще під час роботи в друкарні, не маючи змоги навчатися, юнак наполегливо, систематично займався самоосвітою, зібрав чималу бібліотеку, багато читав і конспектував. У його архіві збереглися нотатки, що засвідчують зацікавленість письменника книжками з найрізноманітніших галузей науки і культури. В колі інтересів були історія і теорія літератури, історія книговидавничої справи, лексикографія, фольклор і фольклористика, бібліотекознавство, белетристика. Він рано захопився літературою, полюбив поезію, знав напам᾽ять багато віршів передових українських поетів. Найбільший вплив на нього мали твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Панаса Мирного, І. Франка, Лесі Українки, Б. Грінченка, М. Коцюбинського. Захоплювався і глибоко досліджував творчість П. Грабовського, І. Манжури. У цей час формувався його світогляд, літературні смаки.

Чільне місце в біографії Романченка посідає його співпраця з катеринославською «Просвітою» (вступив до товариства у 1913 році). Трохим Миколайович долучався до організації Шевченківських вечорів, влаштовував концерти та лекції в робітничих районах. Спеціально для «Просвіти» підготував реферат про українські народні пісні, а потім видав «Збірник найкращих пісень». Серйозне опрацювання фольклорних матеріалів, численні етнографічні розвідки привели Романченка до Катеринославського історичного музею ім. О. Поля, де протягом семи років (1910-1917) він працював головним зберігачем. Запросив юнака до музею директор, видатний історик та етнограф Д. Яворницький. Багаторічне повсякденне спілкування з таким ученим як Д. Яворницький не могло не вплинути на Т. Романченка. Музей став його другим життям. Невпинно дбаючи про поповнення та збереження музейних колекцій, він з великою відповідальністю ставився до своїх обов’язків, вів усі музейні справи: слідкував за експонатами, отримував надходження, готував про них інформацію у хроніку, залучав до роботи в музеї нових співробітників, приймав відвідувачів, здійснював ще багато інших справ, які неминуче виникали в цьому складному й розмаїтому господарстві. Коли Д. Яворницький був на лікуванні, відпочинку чи розкопках, його заступником залишався Трохим Миколайович. Він приймав іноземних дослідників – археолога Брауна, хранителя Гамбурзького музею, а у травні 1915 р. зустрічав Олену Пчілку, письменницю, видавця часопису «Рідний край», яка передала музеєві збірку поезій Лесі Українки «На крилах пісень» з власноручним підписом: «Прекрасному історичному музеєві в Катеринославі. Пам’ятка від О. Пчілки. с. Кам’янка, 1915». Влітку 1910 р. як представник музею брав участь в організації у Катеринославі Південно-Російської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки. Під час праці в музеї Т. Романченко написав і видав свою єдину прижиттєву збірку віршів «Поезії» (1916). 

У 1924 році Романченко склав повний збірник творів, написав віршовану казку для дітей. Перед смертю передав свій архів до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. 1930 року Трохим Романченко пішов з життя.

Твори Трохима Миколайовича Романченка – дорогоцінна культурна спадщина, що не втрачає актуальності і у наш час. Адже, як багато інших представників національної інтелігенції, подекуди всупереч обставинам, він зумів залишити нащадкам високе поетичне слово, зібрав і «вивів у світ» кращі зразки народної пісенної творчості.