Гордість землі української: 160 років Полтавському сільськогосподарському товариству

У другій половині XIX століття Полтавщина стала колискою аграрних інновацій завдяки діяльності Полтавського сільськогосподарського товариства. Засноване 1865 року з ініціативи князя С. В. Кочубея, Товариство об’єднало поміщиків-ентузіастів, науковців та господарників з усієї України і навіть інших регіонів імперії. Першим президентом став князь Л. В. Кочубей, віце-президентом – його брат С. В. Кочубей. На початку своєї діяльності Товариство налічувало понад сто членів. Серед почесних – видатні вчені: В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, А. Є., Зайкевич, Д. М. Прянішніков, О. О. Ізмаїльський. Взагалі за всю історію Товариства його почесними членами було 57 осіб, що підкреслює високий статус і науковий авторитет цієї організації.

Нове активне життя Товариства розпочалося влітку 1878 року. Під час Іллінського ярмарку в Полтаві близько 50 старих і нових представників зібралися на загальних зборах, які очолив князь С. В. Кочубей. Він закликав об’єднати зусилля заради практичних результатів у сільському господарстві. Відтоді діяльність не переривалася: у 1879–1887 рр. товариство очолював А. І. Заборинський, за якого воно отримало постійну фінансову підтримку від земства. Це дозволило найняти вченого секретаря, видавати матеріали та утримувати бібліотеку. В 1883 р. Товариство оновило Статут і значно активізувало роботу. Кульмінацією стало обрання в 1887 р. президентом талановитого аграрія Д. К. Квітку – саме під його керівництвом товариство досягло найбільшого розквіту в післяреформений період. Він надав діяльності товариства більш наукового спрямування: акцент на дослідній роботі, практичному навчаннi хліборобів і створенні періодичного видання.

Одним із головних досягнень товариства стало заснування у Полтаві першої на українських землях сільськогосподарської дослідної установи. Ще до її відкриття члени товариства самотужки влаштовували агрономічні експерименти у своїх маєтках. Наприклад, князь В. О. Кочубей у 1878–1890 рр. заклав у своєму маєтку дослідне поле, на якому вперше провели довгострокові досліди з різної глибини оранки та удобрення ґрунту. В, О. Кочубей сміливо спростував тодішні догми про глибоку оранку під озимину, експериментально довівши переваги поверхневого обробітку для збереження вологи. Його новаторство відзначили золотою медаллю Імператорського Вільного економічного товариства, і цей успіх надихнув інших. Завдяки клопотанням Д. К. Квітки та підтримці земства, вже 1884 року товариство відкрило в Полтаві Дослідне поле – першу державну агрономічну станцію з дослідними ділянками, метеорологічним постом, агрошколою та хімічною лабораторією. Вона стала базою для численних експериментів у рільництві й тваринництві, а згодом виросла в повноцінну дослідну станцію з окремими відділами і фахівцями.

Полтавське товариство стало містком між наукою та практикою. Воно залучило до роботи перших професійних агрономів – зокрема, домоглося введення державної посади губернського агронома для Полтавщини. На неї обрали молодого фахівця П. М. Дубровського, який з 1889 р. опікувався місцевим хліборобством. На посаді вченого секретаря блискуче зарекомендував себе Ф. І. Гейдук – саме він редагував перший аграрний журнал товариства. Велику роль відіграли і меценати: так, князь Л. В. Кочубей фінансував видання журналів і навіть віддав частину власної землі під експериментальні ділянки. Товариство постійно шукало нові рішення нагальних проблем селянського господарства, а результати досліджень з дослідного поля оперативно впроваджувалися в практику через публікації та поради. У 1882 р. за сприяння товариства провели ґрунтове обстеження полів Полтавщини і створили зразкове насіннєве господарство, а згодом, у 1916 р., організували Насіннєве бюро.

Популяризація передового досвіду стала окремою місією товариства. Вже у 1879 р. в Полтаві воно влаштувало першу обласну сільськогосподарську виставку, де демонструвалися новинки техніки – парові машини, “англійські” плуги та інші дива прогресу. Успіх був таким, що виставки стали регулярними: в різні роки їх проводили і в Полтаві, і в інших містах губернії. Наприкінці 1880-х під егідою товариства пройшли з’їзди вівчарів, а у 1895 р. – великий з’їзд конярів. Саме тоді почалося поширення орловських рисаків серед селянських коней.

У скотарстві яскраво проявився В. С. Рибаков., який понад десятиліття навчав селян технологіям молочного виробництва. Саме завдяки йому маслоробка “Полтавка” поширилися по губернії, а на ярмарках почали продавати масло й сир власного виробництва. Це фактично започаткувало молочну кооперацію.

Товариство сприяло відкриттю кількох нижчих сільськогосподарських шкіл у Лубнах, Кобеляках, Золотоноші. У 1895 році відкрило у Полтаві школу садівництва. Учні вивчали садівництво, городництво, виноградарство, основи шовківництва й навіть столярну справу, а потім проходили практику. Згодом постало питання про відкриття аграрного інституту, ідея якого визріла саме в товаристві.

Ще одним новаторським кроком стало заснування мережі метеостанцій. Перша відкрита у Полтаві 1883 року, а за кілька років таких станцій у губернії стало понад десяти. Товариство стояло на варті лісів та ґрунтів, добивалося закріплення пісків та ярів.

Усі здобутки товариство висвітлювало через власні друковані органи. У 1867 р. вийшов «Сільськогосподарський збірник», а з 1868 р. – часопис «Хуторянин», який виходив до 1917 року і став майданчиком для обговорення аграрних проблем, публікації наукових статей і практичних порад.

У вересні 1915 року товариство відзначило своє 50-річчя. Тоді наголошувалося, що його життя підтримують дві опори – дослідна станція і часопис. Полтавське товариство вписало яскраву сторінку в історію української аграрної науки. Воно стало генератором ідей, лабораторією під відкритим небом і школою передового досвіду. Його спадок – це початок сучасних дослідних інститутів, аграрних коледжів та університетів. Його ідеї про кооперацію та охорону ґрунтів знайшли продовження і в незалежній Україні.

Див.: Самородов В. М., Кигим С. Л. Полтавське сільськогосподарське товариство (1865–1920 рр.): історія, звитяги, першопостаті / Наук. ред. В. М. Самородов. – Полтава: Дивосвіт, 2015. – 160 с.

Підготувала Світлана Кигим – старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського.