120 років від дня народження Івана Золотоверхого

Він народився 27 вересня у селі Тарандинці Лубенського району, на Полтавщині. Іван був третьою дитиною в бідній селянській родині. Навчався у двокласній, потім семикласній школах.

Культурноосвітню діяльність почав з 1923 року: піонервожатий, згодом вихователь‐практикант дитячих будинків (1923‐1925 рр.). З 1925 по 1927 рр. – бібліотекар при Тарандинцівському райсільбуді, завідувач Оржицького райсільбуду, завідувач політосвітнього відділу РКЛКСМУ та райінспектор політосвіти в с. Оржиця. Закінчив Харківський інститут професійної освіти.

Від 1933 р. – завідувач бібліотеки Палацу культури при Тепловозобудівному заводі; від 1936 – директор центральної міської бібліотеки; одночасно – викладач західноєвропейської літератури в педагогічному інституті (усі – Луганськ); від 1938 – інструктор культурно-освітнього відділу ЦК КП(б)У, від 1939 – секретар з пропаганди Сумського обкому партії; від 1948 – директор Публічної бібліотеки АН УРСР (Київ), від 1951 – директор бібліотеки, старший викладач кафедри історії СРСР Київського педагогічного інституту; від 1956 – викладач історії Київського університету імені Т. Шевченка; від 1961 – доцент кафедри історії, в. о. завідувача кафедри суспільних наук Київської філії заочного віділу Харківського бібліотечного інституту; від 1968 – на кафедрі історії Київського інституту культури.

Наукова діяльність присвячена проблемі культурного будівництва в Україні. У 1950 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Боротьба КП(б)У за культурну революцію на Україні в роки переходу на мирну роботу по відновленню народного господарства (1921-1925 рр.)». Його наукові праці стосувалися історії радянської культури, агітаційно-пропагандистської роботи, літератури та мистецтва. Автор книг «Становлення української радянської культури» (1961), «Історія радянської культури» (1966; обидві – Київ).

Іван Золотоверхий був одним з тих, хто формував бібліотечну справу, культурне, просвітницьке середовище в радянській Україні. Його діяльність – через бібліотеки, педагогіку, викладацьку працю – сприяла розвитку освітньої та культурної бази.

Один з ініціаторів заснування Українського товариства охорони пам'ятників історії у культури (1966).

Життя книгознавця було присвячене служінню освіті, розвитку бібліотечної справи та вихованню молоді.
Помер 8 грудня 1978 року, похований на Берковецькому цвинтарі міста Києва.